Тарас Шевченко. Давидові Псалми по нашому
https://christianpedagogyukraineabroad.blogspot.com/2023/02/220055.html [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 358-365; С. 742-748.]
ДАВИДОВІ ПСАЛМИ
1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він,
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє,
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,
Як той попіл над землею
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злії з домовини,
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.
12
Чи Ти мене, Боже милий,
Навік забуваєш,
Одвертаєш лице Своє,Мене покидаєш?
Доки буду мучить душу
І серцем боліти?
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись!.. Спаси мене, /359/
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
«Я його подужав».
І всі злії посміяться,
Як упаду в руки,
В руки вражі, спаси мене
Од лютої муки.
Спаси мене, помолюся
І воспою знову
Твої блага чистим серцем,
Псалмом тихим, новим.
43
Боже, нашими ушима
Чули Твою славу,
І діди нам розказують
Про давні кроваві
Тії літа: як рукою
Твердою Своєю
Розв’язав Ти наші руки
І покрив землею
Трупи ворожі. І силу
Твою восхвалили
Твої люде і в покої,
В добрі одпочили,
Славя Господа!.. А нині!..
Покрив єси знову
Срамотою свої люди,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть!.. Без плати
І без ціни оддав єси
Ворогам проклятим.
Покинув нас на сміх людям,
В наругу сусідям,
Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям.
І кивають, сміючися,
На нас головами,
І всякий день перед нами
Стид наш перед нами.
Окрадені, замучені, /360/
В путах умираєм,
Не молимось чужим богам,
А Тебе благаєм:
Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги,
Поборов Ти першу силу,
Побори ж і другу,
Ще лютішу!.. Встань же, Боже,
Вскую будеш спати,
Од сльоз наших одвертатись,
Скорби забувати!
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах!
Встань же, Боже, поможи нам
Встать на ката знову.
52
Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає,
В беззаконії мерзіє,
Не творить благая.
А Бог дивиться, чи є ще
Взискающий Бога.
Нема добретворящого,
Нема ні одного.
Коли вони, неситії
Гріхами, дознають?
Їдять люди замість хліба,
Бога не згадають,
Там бояться, лякаються,
Де страху й не буде.
Так самі себе бояться
Лукавії люде.
Хто ж пошле нам спасеніє,
Верне добру долю?
Колись Бог нам верне волю,
Розіб’є неволю.
Восхвалимо Тебе, Боже,
Хваленієм всяким;
Возрадується Ізраїль
І святий Іаков. /361/
53
Боже, спаси, суди мене
Ти по Своїй волі.
Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи.
Бо на душу мою встали
Сильнії чужії,
Не зрять Бога над собою,
Не знають, що діють.
А Бог мені помагає,
Мене заступає
І їм правдою Своєю
Вертає їх злая.
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.
81
Меж царями-судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний Владика.
«Доколи будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих? а багатим
Судом лукавим помагать?
Вдові убогій поможіте,
Не осудіте сироти
І виведіть із тісноти
На волю тихих, заступіте
Од рук неситих». Не хотять
Познать, розбити тьму неволі,
І всує Господа глаголи,
І всує плачеться земля.
Царі, раби — однакові
Сини перед Богом,
І ви вмрете, як і князь ваш
І ваш раб убогий.
Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих.
На всім світі Твоя правда.
І воля, і слава. /362/
93
Господь Бог лихих карає —
Душа моя знає.
Встань же, Боже, Твою славу
Гордий зневажає.
Вознесися над землею
Високо, високо,
Закрий славою Своєю
Сліпе горде око.
Доки, Господи, лукаві
Хваляться, доколи
Неправдою? Твої люди
Во тьмі і неволі
Закували... Добро Твоє
Кров’ю потопили,
Зарізали прохожого,
Вдову задавили
І сказали: «Не зрить Господь,
Ніже теє знає».
Умудрітесь, немудрії,
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає
І думи лукаві.
Дивітеся ділам Його,
Його вічній славі.
Благо тому, кого Господь
Карає меж нами,
Не допуска, поки злому
Ізриється яма.
Господь любить свої люди,
Любить, не оставить,
Дожидає, поки правда
Перед ними стане.
Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая?
Якби не Бог поміг мені,
То душа б живая
Во тьмі ада потонула,
Проклялась на світі.
Ти, Господи, помагаєш
По землі ходити.
Ти радуєш мою душу
І серце врачуєш, /363/
І пребудет Твоя воля
І труд Твій не всує.
Вловлять душу праведничу,
Кров добру осудять.
Мені Господь пристанище,
Заступником буде,
І воздасть їм за діла їх
Кроваві, лукаві,
Погубить їх, і їх слава
Стане їм в неславу.
132
Чи є що краще, лучше в світі,
Як укупі жити,
Братам добрим добро певне
Пожить, не ділити?
Яко миро добровонне
З голови честної
На бороду Аароню
Спадає росою
І на шитії омети
Ризи дорогої;
Або роси Єрмонськії
На святії гори
Високії Сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям, —
Отак братів благих своїх
Господь не забуде,
Воцариться в дому тихім,
В сім’ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка довіка.
136
На ріках круг Вавилона,
Під вербами в полі,
Сиділи ми і плакали
В далекій неволі
І на вербах повішали
Органи глухії, /364/
І нам стали сміятися
Едомляне злії:
«Розкажіть нам пісню вашу,
Може, й ми заплачем.
Або нашу заспівайте,
Невольники наші».
Якої ж ми заспіваєм?..
На чужому полі
Не співають веселої
В далекій неволі.
І коли тебе забуду,
Ієрусалиме,
Забвен буду, покинутий
Рабом на чужині.
І язик мій оніміє,
Висохне, лукавий,
Як забуду пом’янути
Тебе, наша славо.
І Господь наш вас пом’яне,
Едомськії діти,
Як кричали ви: «Руйнуйте,
Руйнуйте, паліте
Сіон святий!» Вавилоня
Дщере окаянна!
Блаженний той, хто заплатить
За твої кайдани!
Блажен! блажен! Тебе, злая,
В радості застане
І розіб’є дітей твоїх
О холодний камень.
149
Псалом новий Господеві
І новую славу
Воспоєм честним собором,
Серцем нелукавим;
Во псалтирі і тимпані
Воспоєм благая,
Яко Бог кара неправих,
Правим помагає.
Преподобнії во славі
І на тихих ложах /365/
Радуються, славословлять,
Хвалять ім’я Боже,
І мечі в руках їх добрі,
Острі обоюду,
На отмщеніє язикам
І в науку людям.
Окують царей неситих
В залізниє пута
І їх славних оковами
Ручними окрутять,
І осудять губителей
Судом своїм правим.
І вовіки стане слава,
Преподобним слава.
ДАВИДОВІ ПСАЛМИ
Джерела тексту:
чорновий автограф переспіву 81 псалма на листі В. М. Рєпніної до Шевченка від 9 грудня 1845 р. (ІЛ, ф. 1, № 7); /743/
чистовий автограф переспіву 149 псалма (з опискою в назві: 199) на окремому аркуші з рукописної збірки середини 40-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 13);
чистовий автограф переспіву 149 псалма на звороті листа Я. Г. Кухаренка до Шевченка від 25 травня 1845 р. (ІЛ, ф. 1, № 35);
чистовий автограф циклу «Давидові псалми» в рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 103 — 105 звор.);
першодрук у «Кобзарі» 1860 (с. 223 — 244).
Виправлення Шевченка в псалмі 81 у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. — Нью-Йорк, 1964. — С. 27 — 37).
«Букварь южнорусский» 1861, с. 5 — 7 (передрук 132 псалма та уривків із 12, 53, 93, 132, 149 псалмів).
Подається за збіркою «Три літа».
Чорновий автограф переспіву 81 псалма та чистовий автограф переспіву 149 псалма на окремому аркуші не датовано.
Автограф у рукописній збірці «Три літа» датовано: «19 Декабря 1845, В’юнища».
Дата в чистовому автографі переспіву 149 псалма на звороті листа Я. Г. Кухаренка: «20 декабря».
Датується за автографом у рукописній збірці «Три літа»: 19 грудня 1845 р., В’юнище.
З Псалтирем Шевченко познайомився ще в дитинстві й уже тоді виявив інтерес до його поетичного боку. «Известно, что Тарас Григорьевич учился грамоте у местного дьячка. После изучения „азбуковника“ Тарас Григорьевич перешел к чтению Псалтири. Пришедши домой после уроков, Шевченко подолгу просиживал над псалмами, любуясь их поэзией, декламируя их вслух» (Несколько новых штрихов к биографии Т. Г. Шевченко (Из воспоминаний Бондаренко) // Одесский вестник. — 1892. — 2 сентября). Згадки про зацікавлення Шевченка Біблією восени 1845 р. є в його листуванні та в спогадах сучасників. У листі до А. Г. та Н. Я. Родзянок від 23 жовтня 1845 р. Шевченко писав, що в Миргороді він через хворобу «ни разу еще не выходил из комнаты, и ко всему этому еще нечего читать. Если бы не Библия, то можно бы с ума сойти... Попробовал было стихи писать, но такая дрянь полезла с пера, что совестно в руки взять... Дочитываю Библию, а там... а там... опять начну». Перебуваючи в листопаді 1845 р. в Переяславі у А. О. Козачковського, Шевченко «иногда... занимался чтением Библии, отмечал места, поражавшие особенным величием» (Козачковский А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченке// Киевский телеграф. — 1875. — 25 февраля).
Цикл переспівів із Псалтиря Шевченко створив у першій половині грудня 1845 р. Найраніший відомий рукопис — недатований чорновий автограф переспіву 81 псалма, написаний на листі В. М. Рєпніної від 9 грудня 1845 р. Найімовірніше, у квітні — червні 1846 р. у Києві Шевченко переписав цикл начисто до рукописної збірки «Три літа» з датою 19 грудня 1845 р. Чистові автографи переспіву 149 псалма на окремому аркуші та на звороті листа Я. Г. Кухаренка близькі до остаточного тексту в рукописній збірці «Три літа», але мають і деякі відмінності від нього: в першому з них /744/ є описка в назві: «Псалом 199» та варіанти в кількох рядках, у другому — пропущено слово «їх» у рядку 271: «І мечі в руках добрі».
Очевидно, цикл призначався для публікації в нездійсненому виданні «Кобзаря» 1847 р. Після арешту Шевченка 5 квітня 1847 р. рукописна збірка «Три літа» з автографом циклу потрапила до III відділу, в архіві якого зберігалася до 1907 р.
Про роботу Шевченка над переспівом псалмів одразу стало відомо сучасникам, одні з яких висловлювали сумнів у її доцільності, інші ж надавали їй великого значення. І. І. Сердюков у листі до П. О. Куліша від 22 лютого [1846 р.] зазначав: «Тут ходе поголоска, що Шевченко тлумаче псалми: шкода! Уже коли тлумачить, дак тлумачить пророков, або Соломона, либо Исуса Сираховича...» (За сто літ. — 1928. — Кн. 2. — С. 73). П. О. Куліш у листі до О. М. Бодянського від 23 травня 1846 р. згадує, що «Шевченко переложил 136 и 149 псалмы с блистательным успехом (не одни только эти, но и другие у него)» (ІЛ, ф. 99, № 72, с. 5; див. також: [Титов А.] Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому // Киевская старина. — 1897. — № 9. — С. 399). У листі до М. І. Костомарова від 27 червня 1846 р. П. Куліш також високо оцінює Шевченкові переспіви: «Вы говорите, что можно писать на этом языке только мужицкие повести. Но у вас перед глазами Шевченко, который выражает на этом языке и псалм Давида, и чувства, достойные самого высшего общества» (За сто літ. — Кн. 2. — С. 53 — 54).
Невдовзі після створення цикл «Давидові псалми» почав поширюватися в списках. Очевидно, у квітні — травні 1846 р., проживаючи разом із Шевченком у будинку І. І. Житницького в Києві, список переспіву псалма 136 зробив О. С. Афанасьєв-Чужбинський (ІЛ, ф. 99, № 186, арк. 83 звор.). Під час перебування Шевченка в Седневі на початку березня 1847 р. А. І. Лизогуб переписав цикл з рукописної збірки «Три літа». Про це сповіщав Л. М. Жемчужников у листі до О. Я. Кониського від 18 жовтня 1897 р.: «Андрей Иванович Лизогуб говорил мне, что он, брат его Илья Иванович и все их семейство уговаривали Шевченку оставить у них свои бумаги, состоявшие, конечно, из стихотворений; но Шевченко взял их с собою и около Днепра был арестован. Мне Андрей Иванович дал им самим списанные псалмы Шевченка, „Наймичку“, выпущенные цензурой стихи из его „Кобзаря“ первого издания. Копии с этих произведений поэта были мною сообщены Кулишу» (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 160; див. також: Возняк М. З оточення Тараса Шевченка // Культура. — 1925. — № 3. — С. 29). Про те, що цей список А. І. Лизогуба (нині не відомий) мав П. О. Куліш, а також про дальшу долю списку йдеться і в листі Л. М. Жемчужникова до О. Я. Кониського від 17 жовтня 1898 р.: «А. И. Лизогуб сам переписал для меня „Наймичку“, „Псалмы“ и те места из „Катерины“, „До Основ’яненка“, „Тарасовой ночи“ и „Гайдамаков“, которые не пропустила к печати цензура. Рукопись эту я давал П. А. Кулишу, но не помню, списать только, или подарил. Рукопись „Назар Стодоля“ от кого получил и кому отдал — не помню. Как та, так и другая рукописи, быть может, были мне возвращены и, быть может, сгорели в числе значительной части моей библиотеки уже в Погорелицах, где живу теперь» (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 238; Культура. — 1925. — № 3. — С. 47).
Згаданий тут список П. О. Куліша в окремому зошиті містить повний текст усього циклу «Давидові псалми», записаний у тому ж порядку, що й у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 58, арк. 1 — 8 звор.). Однак /745/ назву в списку змінено на «Псалми Давидові», в іншому порядку записано й дату: «1845, декабря 19» (з приміткою переписувача: «Надпись автора»). В тексті списку є не лише окремі описки, а й численні лексичні, синтаксичні та пунктуаційні виправлення, що подекуди істотно викривлюють зміст, як-от у рядках: 125 («Меж царями й судіями» замість: «Меж царями-судіями», як було в автографі збірки «Три літа»); 203 — 204 («Братом добрим добро певне Познать, не ділити» замість «Братам добрим добро певне Пожить, не ділити»); 209 — 210 («І на шитії омети, Ризи дорогії» замість «І на шитії омети Ризи дорогої»). Пізніший напис рукою П. О. Куліша на титульній сторінці зошита «Дарю юноше благому» свідчить, що список був подарований ним В. В. Тарновському.
Недатований список 136 псалма рукою П. О. Куліша (ІРЛІ, ф. 3, оп. 19, № 70; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 653, арк. 23 — 24) збігається з його списком в окремому зошиті. У списку 132 псалма рукою П. О. Куліша (ІРЛІ, ф. 3, оп. 19, № 70; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 653, арк. 25) є розбіжність у рядку 221: «І пошле їм добру пам’ять» замість «І пошле їм добру долю», — як у Шевченковому автографі.
Про список «Давидових псалмів», нині не відомий, одержаний від Л. М. Жемчужникова разом зі списками інших творів Шевченка, повідомив О. Я. Кониський. «Які саме люди переписували оті Шевченкові твори, — зазначав він, — я не відважуся сказати запевне, але для мене річ певна, що переписували їх під доглядом автора, переписували з оригіналів, переписували не на те, щоб подавати до цензури» (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1900. — Т. 33. — С. 2 — 3). Судячи з опублікованих О. Я. Кониським рядків цього списку (ЗНТШ. — 1901. — Т. 39. — С. 4 — 5), його зроблено за текстом без цензурних купюр; рядок 82 «Жить тяжко в оковах» збігається в ньому з текстом рукописної збірки «Три літа», а не зі списком П. О. Куліша, де цей рядок має вигляд: «Тяжко жить в оковах».
Список у рукописному «Кобзарі» 1861 р., що належав І. П. Левченкові (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 251 — 270) здебільшого повторює всі відхилення від автографа рукописної збірки «Три літа», які було припущено в списку П. О. Куліша. Однак у рядках 19, 71, 91, 250 — 251 він збігається не з автографом і не зі списком П. О. Куліша, а з першодруком у «Кобзарі» 1860 р. Крім того, цей список відрізняється орфографією, а також тим, що нумерація псалмів у ньому, як і в першодруці, — римська, а не арабська (докладніше див.: Павлюк М. М. Творча історія циклу «Давидові псалми» і визначення його основного тексту в академічному виданні творів Т. Г. Шевченка // Питання текстології. Т. Г. Шевченко. — К., 1990. — С. 46 — 62).
За текстом свого списку П. О. Куліш уперше опублікував — без імені автора, оскільки Шевченко тоді ще не повернувся із заслання — у виданій ним «Граматці» (СПб., цензурні дозволи 23 червня та 11 листопада 1857 р.) псалми 12 (с. 41), 53 (с. 42), 132 (с. 43) повністю, а також уривки: з псалма 132 (рядки 261 — 264) — с. 8, 15; з псалма 53 (рядки 121 — 124) — с. 8, 17; з псалма 12 (рядки 37 — 40) — с. 8, 19; з псалма 93 (рядки 177 — 180) — с. 9, 21; рядки 193 — 200 — с. 9, 23; з псалма 149 (рядки 259 — 270) — с. 9 — 10, 25. У другому виданні Кулішевої «Граматки» (СПб., 1861) шевченківські переспіви псалмів відсутні.
Після звільнення із заслання Шевченко включив «Давидові псалми» до поданого на розгляд цензури рукопису «Поезія Т. Г. Шевченка. Том /746/ первий», в якому цикл містився на с. 162 — 169 (нині ця частина рукопису не відома). Не маючи в своєму розпорядженні збірки «Три літа», Шевченко скористався при цьому списком П. О. Куліша — на це вказує, зокрема, відбита у цензурних документах назва «Псалми Давидові» (а не «Давидові псалми», як у збірці «Три літа»). Головне управління цензури ухвалами від 25 липня, 11 та 19 серпня 1859 р. зажадало від Петербурзького цензурного комітету попередньо подати Шевченкові переспіви на розгляд духовної цензури (Бородін В. С. Шевченко і царська цензура. — С. 130, 134, 135). Спеціально призначений для їхнього цензурування професор Петербурзької духовної академії В. Карпов 20 жовтня 1859 р. дав дозвіл на публікацію за винятком кількох рядків у 43, 52, 81 та 136 псалмах, «содержавших в себе мысли, чуждые псалмопевцу» (Там само. — С. 138). 26 жовтня 1859 р. Петербурзький комітет для цензури духовних книг дав згоду на друкування «Давидових псалмів» Петербурзькому цензурному комітету; 23 січня 1860 р. датовано цензурний дозвіл на вихід у світ «Кобзаря», де вміщено цей цикл. За текстом «Кобзаря» 1860 р. у серії «Сільська бібліотека» (№ 13) цикл випущено окремим виданням: Псалми Давидові / Переложив по-нашому Тарас Шевченко. — СПб., 1860 (цензурний дозвіл 13 квітня 1860 р.).
У «Кобзарі» 1860 цикл надруковано за рукописом «Поезія Шевченка. Том первий», в якому через відсутність автографа у збірці «Три літа» використано список П. О. Куліша; першодрук відбиває й припущені П. О. Кулішем відхилення від авторського тексту, зокрема, згадані випадки його послаблення й псування в рядках 125, 203 — 204, 209 — 210 та інших. З’явилися тут, крім численних правописних змін, і нові випадки явного псування тексту — як-от у рядку 140 «І всує трепетна земля» замість: «І всує плачеться земля», як було в автографі збірки «Три літа».
На початку 1861 року уривки з псалмів 132 (рядки 201 — 204), 53 (рядки 121 — 124), 12 (рядки 37 — 40), 93 (рядки 177 — 180 та 193 — 200), 149 (рядки 259 — 270), а також псалом 132 повністю Шевченко вмістив у своїй книжці «Букварь южнорусский» (СПб., 1861. — С. 5 — 7; цензурний дозвіл 21 листопада 1860 р.). Текст подано тут за «Кобзарем» 1860, але в рядках 203 — 204 псалма 132, вміщених у «Букварі» двічі (на с. 5 та 7), Шевченко в другому випадку повернувся до варіанта зі збірки «Три літа»: «З братом добрим добро певне Пожить, не ділити». Крім того, в рядку 209 Шевченко замінив слово «шитії» (омети) на «гаптовані».
Цикл складають десять переспівів Шевченка з Псалтиря — однієї з книг Старого Завіту, авторство якої приписується Давиду (кінець XI — близько 950 р. до н. е.) — другому цареві Ізраїльсько-Іудейської держави. Насправді Псалтир складався протягом кількох століть. Шевченка, який добре знав Псалтир з дитинства, біблійні псалми приваблювали високою патетикою, гострими інвективами проти зла, користолюбства, всілякої неправди, утвердженням високих етичних норм, ідеями рівності «убогих» і «багатих» перед Богом, неминучого покарання «злотворящих». Продовжуючи традицію використання псалмів у польській літературі (Ян Кохановський та ін.), а також у російській громадянській поезії XVIII — XIX ст. (М. В. Ломоносов, Г. Р. Державін, І. А. Крилов, М. М. Язиков, поети-декабристи), Шевченко сповнив їхню релігійну форму новим змістом і надав їм актуального звучання, не прагнучи при цьому точно відтворювати біблійний текст. /747/
За Біблією (I книга Самуїла. Гл. 16. В. 30), пастух Давид ще з юності прославився тим, що сам складав пісні й виконував їх під акомпанемент псалтиря — струнного музичного інструмента. Завдяки цьому він потрапив до двору ізраїльського царя Саула. Подолавши філістимського велета Голіафа й здобувши інші військові перемоги, Давид зробився народним улюбленцем, але постійно зазнавав переслідувань царя Саула. Після його смерті Давид став царем, зробив Єрусалим своєю столицею і спорудив там величні будівлі, вів успішні війни з ворожими племенами, запровадив багато реформ. На важливі події життя країни й свого власного він відгукувався ліричними творами, які ставали піснями або виконувалися при богослужіннях. Згодом збірка їх під назвою «Псалтир» поповнювалася віршами на історичні теми, молитвами, пророцтвами. Серед псалмів є твори ліричних жанрів, похвальні оди Богові, покаянні молитви, релігійні гімни, поетичні парафрази давньоєврейських переказів. У ранніх християн деякі з них ставали народними піснями. Згодом Псалтир використовувався при церковних відправах та для навчання грамоти.
Псалом 1. — Ліричний вступ до всього Псалтиря, в якому протиставлення праведних — нечестивим, надія на незбориму силу Божого слова є однією з наскрізних тем. Присутнє тут символічне уособлення доброчесності в образі плодоносного дерева — на противагу марній силі зла, що розвіється, мов порошина під вітром, — часто трапляється і в оригінальній поезії Шевченка.
Псалом 12. — Написано в часи гонінь, що їх зазнавав Давид від своїх ворогів — царя Саула та його оточення. Цій темі в Псалтирі присвячено також псалом 11, переспів якого Шевченко зробив 1859 р. (але до циклу його не включив), і псалом 13, дослівно повторений в псалмі 52 — також переспіваному Шевченком. У рядках цих переспівів є перегуки з віршем «Як умру, то поховайте...».
Псалом 43. — В основу його покладено історичні перекази, де спогади про славне минуле протиставлено ганебній сучасності. Зіставленням з історичною долею українського народу Шевченко привносить в переспів відсутню в біблійному тексті згадку про «першу» й «другу... ще лютішу» силу, маючи на увазі давній гніт польського панства та кріпосницький визиск у сучасній йому Росії.
Псалом 52.
Возрадується Ізраїль І святий Іаков. — Мається на увазі біблійний патріарх Іаков, що став родоначальником «Дванадцяти колін Ізраїля» — всіх єврейських племен, які населяли Ізраїльську державу.
Псалом 53. — Переховуючись від Саула в пустелі Зіф, Давид дізнався, що місцеве плем’я зіфеїв виказало його, й мав утікати далі. Однак у цей час на Ізраїль напали філістимляни, і Саулові довелося повернути своє військо проти них. Цим псалмом Давид дякував Богові за порятунок. Шевченко привніс у свій переспів мотив моральної вищості праведника над його переслідувачами.
Псалом 81. — Мотив справедливого Божого суду й викриття неправедних земних суддів Шевченко підсилив закликом захищати «вдову убогу» та у рівняти «царів» з «рабами».
Псалом 93. — Інвектива проти всіх, хто забув заповіді своєї власної віри й чинить зло ближнім, гадаючи, що Бог цього не бачить.
Псалом 132. — Гімн злагоді й братерству, написаний, коли Давид переніс до своєї столиці священний Ковчег Завіту, завдяки чому Єрусалим /748/ став релігійним центром, який об’єднував всі давньоєврейські племена в один народ.
Аарон — першосвященик іудейської релігії. Згадки про миропомазання його пророком Мойсеєм є в кількох книгах Біблії: «І вилив з оливи помазання на Ааронову голову, та й помазав його, щоб його посвятити» (Левіт. Гл. 8. В. 12).
...шитії омети... — гаптовані поли одягу.
...роси Єрмонськії... — Єрмон (Хермон) — найвища гірська вершина в Сирії, на схилах якої буяла розкішна рослинність. Живлюща роса — біблійний символ добробуту й Божого благословення.
...святії гори Високії Сіонськії... — гора Сіон в Єрусалимі, на якій Давид побудував свою резиденцію, центр давньоєврейської держави.
Псалом 136. — Спогад про страждання євреїв у вавилонському полоні (де вони перебували протягом 70 років після завоювання Ізраїлю царем Навуходоносором у 586 р. до н. е.) і про їхні надії відродити національну державу та релігію. В переспіві Шевченка наголошено патріотичні мотиви вірності народу минулій славі й рідній пісні.
На ріках круг Вавилона... — На порослих вербами берегах Тигру і Євфрату в околицях столиці Вавилонського царства полонені євреї шукали розради в музиці та співах.
Органи глухії... — Духові музичні інструменти, на яких відмовилися грати полонені євреї.
Едомляни злії... — ідумеяни, споріднений з іудеями, але ворожий їм народ, раділи зруйнуванню столиці іудеїв і насміхалися з них у полоні.
Вавилоня Дщере окаянна! — Вавилонська держава, одвічний ворог Ізраїлю. Погрози на її адресу свідчать, що псалом написано перед її зруйнуванням персами у 539 р. до н. е.
Псалом 149. — Гімн радості з приводу звільнення з вавилонського полону (538 р. до н. е. перський цар Кір, завоювавши Вавилон, дозволив євреям повернутися на батьківщину) та відновлення власної держави під захистом віри й зброї. В переспіві Шевченка наголошено неминучість справедливого суду над «царями неситими» та їхніми «славними», тобто вельможами.
Во псалтирі і тимпані... — тобто у супроводі струнних і ударних музичних інструментів.
Список використаних джерел:
Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 358-365; С. 742-748.
