субота, 12 серпня 2023 р.

Василь Шевчук ("Кадило") - священик, в'язень сумління Джерело

 


Василь Шевчук ("Кадило") - священик, в'язень сумління

1️⃣2️⃣ серпня 1️⃣9️⃣0️⃣3️⃣ року  – у м. Стрий на Львівщині народився ВАСИЛЬ ШЕВЧУК - псевда «Кадило; Пластун», священник УГКЦ, курінний польовий капелан Перемиського куреня УПА та духівник «Залізної сотні» (Ударники-2) «Громенка».

Походив із заможної сім’ї судового урядника. Навчався в державній гімназії у м. Дрогобич (1915-1918), відтак державній гімназії м. Перемишль, член «Пласту». 

Закінчив Перемиську духовну семінарію (1923-1930), прийняв целібат. 

Душпастирював у селах Дрогобиччини, з 1932 – Лемківщини, активно займався культурно-просвітницькою працею, член «Просвіти». 


1943 мав намір стати капеланом дивізії  «Галичина», проте з невідомих причин цього не вдалось зробити. 


Коли польські бойовики (Армії крайової та Батальйонів хлопських) системно почали вбивати українське греко-католицьке духовенство та після постійних погроз на свою адресу, став капеланом куреня УПА Мартина Мізерного-«Рена» (кінець літа 1944), який проходив вишкіл на Лемківщині. 

У листопаді 1944 повернувся на свою парафію у П’яткові Руській, водночас душпастирював у сусідніх селах Явірник Руський та Іскань, які залишилися без священників. 

Від квітня 1945 на доручення провідника 4-го району ОУН «Бориса» виконував обов’язки районного господарчого референта під псевдом «Пластун», проте через два місяці полишив цей уряд оскільки економічна діяльність священнику не надто вдавалась. 

Від січня 1946 – під псевдо «Кадило» курінний польовий капелан Перемиського куреня УПА та духівник «Залізної сотні» (Ударники-2) «Громенка». У сотнях «Громенка», «Бурлаки», «Крилача», «Ластівки» сповідав стрільців, служив Літургії, ховав загиблих, давав шлюби. 

Разом з тим надавав духовну опіку мешканцям сіл Перемищини, в яких не було священників. Після злочинної депортації українців із території Закерзоння в рамках акції «Вісла» 17.06.1947 у складі відділу «Громенка» перейшов польсько-чехословацький кордон, рейдом прориваючись до Західної Німеччини. 


Фізично виснажений, хворий на запалення легень, щоби не бути тягарем для вояків 30 червня залишився в римо-католицькій парафії с. Грубов, поблизу м. Кошиці. Через кілька днів схоплений чехословацькими органами безпеки та невдовзі разом з іншими полоненими вояками УПА переданий до Польщі. 


Утримувався в Ряшівській в’язниці служби безпеки, піддавався жорстоким катуванням та постійній зневазі як священник та як людина. 


У кримінальній справі «давав покази» та на суді свідчив зрадник, колишній господарчий референт Перемиської округи Ярослав Гамінка-«Вишинський», який звинуватив «Кадила» в тому, що він зі зброєю в руках воював проти Війська польського та грабував польське населення (був єдиним свідком на суді). 


8.06.1848 Військовим судом в Ряшеві засуджений на кару смерти. 


За декілька днів до страти Головний командир УПА Р. Шухевич присвоїв «Кадилу» військовий ступінь хорунжого-капелана УПА. 


Розстріляний у підвалах в’язниці у м. Ряшів, нині в Польщі 13.09.1948 (зі іншими даними 10.09.1948). 


Місце поховання донині не відоме. Два рідні брати о. «Кадила» також були підпільниками ОУН.

Джерело: Олег Шелестюк

Василь Шевчук ("Кадило") - священик, в'язень сумління

https://christianpedagogyukraineabroad.blogspot.com/2023/08/121018.html

о Немає коментарів:

пʼятниця, 11 серпня 2023 р.

Бабусина любов до онуки, яких розлучила війна

Лариса Масенко з онукою
"Зараз моя люба онука мешкає далеко від України. Мені залишаються лише спогади і прокляття на голову путлера й русні, які розлучили мене з коханою дівчинкою". Оце і весь текст. І за "ненависть" його через два дні видалили. Так, я ненавиджу тих, кого назвала. І це ж почуття, впевнена,  поділяє абсолютна більшість українців і представників меншин, які мешкають в Україні. Як можна не розуміти природності цієї ненависті - не вкладається в голові", - поділилася власним досвідом публікацій у фейсбуці Лариса Масенко.


Джерело:

Олександр Кривенко – заступник голови з інформаційної політики, керівник інформаційного департаменту правління Громадської організації «Рух за життя та гідність людини», член Громадської організації «Школа адаптивного управління соціально-педагогічними системами», фундатор і координатор духовно-просвітницьких платформ «Християнська педагогіка в Україні та за кордоном Christian pedagogy in Ukraine and Abroad», «Захист християнських цінностей – основи життя та сім’ї в Україні», «Християни про справедливу війну», магістр освітніх, педагогічних наук, магістр права, журналіст

Читайте також:



о Немає коментарів:

середа, 9 серпня 2023 р.

ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ – ЦЕ ЯК ЛЮБОВ ДО МАТЕРІ



ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ – ЦЕ ЯК ЛЮБОВ ДО МАТЕРІ

Настав такий час, коли знову в головах багатьох українців виникає запитання: «Для чого патріотизм?» Дивне запитання! Не одразу такому й відповіси. А відповідь може бути одна: «Ти свою рідну матір любиш?» І кожен відповість, що любить. А хто й не любить, то посоромиться про це сказати. Так ось, любов до матері почуття на все життя і воно святе, адже вона тебе народила, тобто дала життя, виростила і випустила у світ уже із знанням того, як жити і як поводитися серед людей і обставин. І як би не складалося в тебе життя, але любов до матері залишається у твоєму серці назавжди.

Так і любов до Батьківщини, як те ж почуття до матері, - вічна вдячність і тяжіння до найріднішої на світі людини. Батьківщина дала нам усе, що ми маємо – ми народилися в ній, виросли, пізнали перші радощі й печалі, вона дала нам мову, культуру, освіту, дала відчуття єдиної родини, захищеності в ній. Я все думаю, чому птахи, через люту зиму, тимчасово змушені покидати рідну землю, гніздовиння, щоб врятувати своє життя, але якимсь внутрішнім чуттям відчувають, що вона вже проминула й повертаються в рідний край, де народилися? Що веде їх, долаючи всі небезпеки, повертатися? І не тільки, щоб померти в рідній землі, але спочатку народити потомство собі на заміну? І даю відповідь – любов. Переконаний у тому, що птахи теж відчувають любов. Вони навіть відчувають свій обов’язок перед землею, на якій народилися, хоч того, може, й не усвідомлюють!

А ми? Чи всі відчуваємо любов до рідної землі, чи маємо патріотичні почуття до неї? Адже патріотизм – це не тільки відчуття кровного зв’язку із рідною землею, а перш за все почуття обов’язку перед нею, відповідальність за її духовний, моральний і матеріальний стан, а ще коли твоє серце чутливо відчуває її страждання й радощі.

Людина в Батьківщині відчуває себе як у родині, в сім’ї, де один за одного тримаються, знаючи, що в лиху годину на допомогу прийде першою рідня. А людина без почуття любові до Батьківщини все одно, що каліка, який не в силі себе захистити й відстояти. Може, саме тому з наших сердець і намагаються витравити любов до Батьківщини, розмиваючи чистоту її мови, культури, освіти, перетворити українців на безбатченків, щоб легше було ними управляти? Для чого? Не треба забувати, що такої багатої землі, що на поверхні, що в надрах більше немає ніде. Вона така одна. І вона – наша! А нею хочуть заволодіти!

Тому людина, яка має у своєму серці любов до Батьківщини, вміщає в тому серці всю Батьківщину, - не зрадить її, не відступиться від неї, життя своє покладе за неї. А Батьківщина дасть і силу, і впевненість, і віру в себе.

Архієпископ Афанасій (Шкурупій).


Джерело: Афанасій Шкурупій
о Немає коментарів:
Підписатися на: Дописи (Atom)

Школа синергії освіти і духовності: конференція збирає науковців і практиків

Школа синергії освіти і духовності: конференція збирає науковців і практиків https://christianpedagogyukraineabroad.blogspot.com/2024/10/150...